Денис Малюська: насправді я зануда і ботан

У Міністерства юстиції багато функцій, але сьогодні увага прикута до системи виконання покарань. Відпочити в камері СІЗО як в готелі можна прямо зараз, купити в своє розпорядження цілу колонію – в найближчому майбутньому, відбувати тюремний термін з комфортом – у віддаленій перспективі. З цього ” “в Україні” і почала бесіду з главою відомства Денисом Малюською.

А щоб турбота про засуджених не здавалася надмірною, також торкнулися захисту жертв злочинів та інших актуальних питань, пов’язаних з нашими з вами правами.

Залишимося з тим, що побудуємо

– Денисе Леонтійовичу, ви говорили, що хочете продати 100 в’язниць в Україні.

– Так, близько ста об’єктів. У нас приблизно стільки і функціонує.

– А з чим же тоді залишимося?

– З новими в’язницями-тими, які побудуємо. Ми хочемо все побудувати заново, але звичайно не за один рік, а років за десять. Вдасться чи ні повністю замінити інфраструктуру виконання покарань, ми зрозуміємо після перших аукціонів. Можливо, доведеться частину будувати, а частину реконструювати. Все залежить від фінансових показників, які отримаємо за результатами продажів.

– Ви продаєте виправні колонії в приватні руки?

– У більшості випадків так. У чому полягає ідея: у нас зараз є два десятки заморожених об’єктів. Єдиний від них “ефект” в тому, що ми витрачаємо гроші на охорону, обслуговування камер відеоспостереження, комунальні послуги. Та й сама установа не ліквідована, існує на папері, значить, лату хтось повинен нараховувати, подавати звітності. Кожен такий об’єкт поглинає мінімум 10 мільйонів на рік.

Коли ми їх продамо, то зменшимо витрати на всю систему виконання покарань плюс отримаємо гроші від угод.

– В чому полягає інтерес покупців?

– Вони отримують місце для будівництва житлових комплексів, торгово-розважальних центрів або промислових підприємств. Зауважте, це великі земельні ділянки з готовими інженерними мережами. Щоб їх підвести при будівництві на порожньому місці, потрібні мільйони доларів, а тут вже все є: вода, каналізація, електропостачання достатньої потужності. Плюс сприятливе оточення.

Якщо ми говоримо про місто, то будівництво нового житлового масиву на місці зеленої зони щоразу викликає протести мешканців.  Якщо під висотні будинки перебудують в’язницю, це викличе у сусідів тільки позитивні емоції. Всі будуть раді, коли з’явиться щось більш приємне оку, ніж бетонні стіни і колючий дріт.

Фото: Григорий КОНСТАНТИНОВ.

У проекті по Лук’янівці спочатку були помилки

– Але ж нові в’язниці, про які ви говорили, теж доведеться десь будувати.

– Поки йде мова про будівництво нових слідчих ізоляторів. Тут у кожного міста може бути своя історія. Наприклад, столичний СІЗО плануємо переносити на місце колонії, яка розташована на Бориспільській трасі. Це функціонуюча установа, але вона не заповнена. Територію спокійно можна звільнити і починати будівництво.

У Львові для нового СІЗО нам виділила ділянку місцева влада. За межами Одеси є місто-супутник, де також готові дати землю під будівництво СІЗО – безкоштовно.

Продаж заморожених об’єктів дасть можливість почати будівництво декількох нових СІЗО. Коли переселимо туди ув’язнених, почнемо другу хвилю продажів-будівель звільнених ізоляторів в центрі великих міст. Це теж дуже серйозні площі з готовими комунікаціями і вигідним розташуванням.

– Колишнє керівництво Мін’юсту бадьоро заговорювало про продаж Лук’янівського СІЗО, але потім знікло: охочих немає.

– Як такого продажу не було, була концепція з спочатку закладеними прорахунками. Помилка перша: Лук’янівка не коштує стільки, скільки будівництво нового ізолятора. Вона коштує дешевше, відповідно питання-де взяти додаткові кошти.

Друга помилка-це сам концепт. Потрібен був інвестор, який погодиться знайти землю, зробити проектну документацію, побудувати з нуля і “під ключ” Сучасний слідчий ізолятор. Ув’язнені повинні переїхати, і тільки після цього інвестор отримував права на територію СІЗО в центрі Києва. Він повинен все там знести, побудувати житлові будинки, продати квартири і тільки на цьому етапі компенсувати витрати і отримати вигоду. Проект мінімум на 8 років з величезними технічними і політичними ризиками. Може помінятися влада, посилитися інфляція, впасти ціни на нерухомість. Де такого інвестора знайти?

– Так от і не знайшли.

– Крім іншого, проект хотіли представити як державно-приватне партнерство, але я не знайшов, хоч уважно вивчав, закону, який дозволив би оформити такі відносини.

У нас підхід простий і законний. Ми продаємо об’єкти як державну власність на он-лайн аукціоні Прозорро. Хто більше ціну дасть, той і отримає. Виручені в межах балансової вартості кошти залишаться у нас. Все, що згори, піде до державного бюджету.

Може вистачити і двох в’язниць на всю країну

– Ви приблизно вже прораховували вигоду?

– Зараз ні у кого в країні немає чіткого розуміння, скільки може коштувати той чи інший актив. Погодьтеся, вони досить специфічні і справа абсолютно нова. В’язниця в глухій провінції може нічого не коштувати. Але може знайтися бізнесмен, який захоче побудувати там завод.

– Ми знаємо, що під Ірпінський виправний центр, який першим буде виставлений на продаж, є потенційний покупець. Це селище Коцюбинське під самим Києвом, де активно йдуть забудови. А Березанська колонія, яка в лісі, кого може зацікавити?

– У неї теж непогана історія. Недалеко від Борисполя, хороша траса, велика територія. Під промисловий об’єкт можна знайти покупця.

До речі, в адміністраціях колоній, які знаходяться далеко від обласних центрів, розповідали, що до їх об’єктів вже виявляють інтерес. Є навіть бажаючі з числа іноземних інвесторів.

– Якщо ваш план втілиться в життя, скільки Україні потрібно будувати нових в’язниць. Колись ви говорили, що вистачить … двох.

– Говорив, я і зараз думаю, що якщо мова йде про колонії, а не про СІЗО, то стільки нам вистачить, якщо ми правильно імплементуємо Північно-європейську модель покарань. Це трапиться не зараз, але на якомусь історичному етапі.

Така модель базується на суто утилітарному підході до виконання покарань: злочинець повинен перестати бути злочинцем. У нас теж говорять про виправлення. Але з початком здобуття Україною незалежності ніхто не пояснював суспільству і навіть не ставив таку мету, що для цього потрібно робити, а що ж ми робимо. Насправді нічого не робимо.

Наша мета-посадити за злочин. Зробив щось протиправне, Отримай 3, 10 або 15 років. Навіщо?

– Швидше, не навіщо, а за що: за крадіжку, розбій, за вбивство…

– Ось бачите, ми хочемо покарати. А в Північній Європі інше завдання: вони хочуть, щоб вбивця більше не вбивав. Якщо злочин скоєно на емоціях, з людиною проводять курс з контролю агресії. Ну і звичайно якийсь час тримають його в ізоляції, щоб він за скоєне трохи постраждав. Зі злочинцем працюють в залежності від того, що штовхнуло його на поганий шлях.

А ми людину, яка раніше жила звичайним життям, спілкувалася з нормальними людьми, поміщаємо в повністю криміналізоване середовище зі злочинною ієрархією. Вкрав-відсиди три роки. Весь цей час він бачить навколо себе злочинців, вбирає їх манеру спілкування, субкультуру. А коли виходить на волю, фактично позбавляється шансу нормально працевлаштуватися через своє минуле. Тобто, за три роки ми не виправили людину, а зробили її ще небезпечнішою, ніж була.

І ось заради цього ми утримуємо поліцію, прокуратуру, суди, величезну систему виконання покарань, платимо колосальні гроші за охорону в’язниць, утримання ув’язнених і персоналу.

Це емоційний шлях. А якщо піти по практичному, як це роблять в Північній Європі, то так – потрібні дві в’язниці, і ми живемо в безпечному суспільстві.

Фото: Григорий КОНСТАНТИНОВ.

30% рецидиву-це дуже багато

– У Данії, де ув’язнені купаються в турботі і комфорті, періодично піднімають питання, що занадто добре – це теж погано. Люди перестали боятися в’язниці.

– Тим часом у Данії один з найнижчих рівнів рецидиву у світі. А що стосується ставлення до злочинців загалом, то ці настрої розгойдуються як маятник. У різних країнах Європи різниця тільки в амплітуді. Тут питання правильної комунікації влади з суспільством.

Найбільш сильні коливання починаються, коли трапляється якийсь резонансний злочин.  Особливо це помітно по підліткової злочинності. Згідно зі статистикою, раз в 7-8 років в будь-якій країні трапляється жахливе цинічне вбивство або кілька вбивств за участю неповнолітніх. Це факт, на який не впливають зовнішні обставини. Через це не потрібно міняти систему виконання покарань.

Але коли такі злочини відбуваються, піднімається шум, йдуть публікації в медіа, влада вважає, що вона зобов’язана реагувати і починає закручувати гайки. Це шлях в нікуди. По ньому пішла Британія і програла.

У більшості країн світу, і у нас в тому числі, система виконання покарань швидше відображає очікування суспільства, ніж холодний розрахунок на його безпеку.

– Змінити ставлення людей до злочинців дуже складно. На це знадобиться не 10 і навіть не 30 років. Пам’ятайте, ви з часткою симпатії написали про довічно ув’язнених. Вийшов дуже неоднозначний резонанс.

– Я теж спостерігаю за настроями і тому впевнений, що в найближчі роки ми не зуміємо побудувати Північно-європейську модель. Але зробити нинішню трохи краще зможемо. І вже робимо, запускаючи службу пробації (система соціально-виховних заходів, – Ред.) для роботи у в’язницях. Методик для подолання ризиків поки небагато, але ми їх розширюємо.

Ще плануємо на базі окремої установи випробувати модель, наближену до північно-європейської. Сподіваємося отримати схвалення Верховної Ради на експеримент. Тому що одна справа говорити абстрактно про чужий досвід, а інша – пред’явити докази. Думаю, суспільство повірить, коли ми покажемо, що при загальному рівні рецидиву злочинності в 30%, “модельна” в’язниця дає всього 1%.

У нас вже є позитивні результати по підліткам.  У неповнолітніх, які за останні два-три роки пройшли пробацію, рецидив навіть менше 1%. Так що є фундамент, щоб застосовувати пробацію до дорослих.

Звичайно, це не означає, що ми будемо обмежувати права постраждалих, прощати і шкодувати за тяжкі злочини. Винний зобов’язаний нести покарання. Але з в’язниці люди повинні виходити такими, щоб ми з вами не боялися відпускати своїх дітей на вулицю. Нинішній рівень рецидиву 30% це дуже багато. Це означає, що щорічно з 1000 тих, хто виходить з в’язниць, – 300 потенційних грабіжників і вбивць.

– З кадрами для цієї нової моделі як? Старі, де правду подіти, жорстко корумповані, а Творча молодь навряд чи кинутися в тюремну систему.

– Повернуся до того, з чого починали. З розпродажем в’язниць ми істотно зменшимо кількість персоналу. Скажу прямо-будемо звільняти багато людей, і це призведе до економії фонду оплати праці. Вже до нинішньої осені плануємо підвищувати зарплати тим, хто залишиться працювати в системі.

Кроки не дуже популярні, але іншого виходу немає. На молодших офіцерах, які отримують 8000 гривень, далеко не поїдемо. Звідси в тюрмах і наркотики, і алкоголь, і інші заборонені речі.

– А куди подітися звільненим?

– Зараз достатньо вакансій в поліції, армії, охоронних фірмах. Людина, яка трималася у нас на 8000 гривень, якщо вона дійсно хоче працювати, зможе отримувати 10 000 – 11 000 гривень.

Жоден топ-чиновник і раніше в грибку не сидів

– За великим розпродажем в’язниць поспостерігаємо, а ось платні камери в СІЗО – це вже ваш хіт.  Як вони заповнюються?

– Та й дуже добре. Кілька вільних місць є, але в основному всі заповнені.

– А простий народ все одно нарікає. Мовляв, чиновник крав, розкішно жив , посадили у в’язницю – і тут йому комфортно. Хочеться ж, щоб помучився, грибком і “парашею” подихав.

– Реальність відрізняється міфів. Жоден топ-чиновник або великий бізнесмен і раніше в грибку не сидів. Мали умовно комфортні, порівняно з іншими, камери. Просто гроші, які вони за це платили, йшли в кишені адміністрації як хабар.

Але ще раз хочу нагадати: СІЗО, це не покарання, це запобіжний захід на час слідства. Багато, хто був під арештом, не вислуховують обвинувальні вироки. І отримують компенсації за проведений у в’язниці час. Європейський суд зобов’язує державу платити, в тому числі, за погані умови утримання в слідчих ізоляторах.

Через ці умови СІЗО деякі держави навіть не хочуть видавати нам злочинців, які перебували в міжнародному розшуку. Комплекс проблем величезний. За рахунок коштів, які отримуємо від платних камери, ми намагаємося привести в більш-менш пристойний вигляд звичайні.

Офіційний платіж менше, ніж хабарі

– А правда, що ВІП-камери в Лук’янівському СІЗО існували до вашої реформи? Суми хабарів дорівнюють офіційній вартості?

– Офіційної платіж менше, ніж хабарі. Дійсно, в Києві були дві камери, іноді їх називали “генеральські”. Останнім часом вони не використовувалися, чекали особливих клієнтів. Ми їх навіть не ремонтували – просто запустили в роботу разом з тими двома, який довелося приводити в порядок.

– А скільки подарункових сертифікатів на платні камери продали?

– Тиждень тому було 17, зараз не знаю – не відстежую кожен день.

– Від ідеї створення приватних СІЗО не відмовилися?

– Ми навіть розробили пілотний проект. Ідея залишається, але при нинішньому законодавстві вона трохи позбавлена сенсу – експерименти на рівні постанов Кабміну в нашій системі дозволяється робити протягом двох років. А за такий час СІЗО навіть можуть не встигнути побудувати.

Є інвестори, які готові запускати проект, але потрібна тимчасова рамка хоча б в 10 років. Тому потрібен спеціальний закон. Законопроект щодо реформ, на прийняття якого ми розраховуємо, передбачає, зокрема, можливість створювати приватні СІЗО. Думаю, вони будуть ще популярнішими, ніж платні камери. Багато хто готовий платити більше, якщо опиняться не на території загальної в’язниці, де погана аура, контроль “смотрящих” та інші особливості, а в окремій будівлі. До мене доходять чутки, що деякі люди побоюються йти в платні камери, щоб не “засвітити” гроші – криміналітет може влаштувати рекет.

Фото: Григорий КОНСТАНТИНОВ.

Приватні в’язниці – не наш метод

– У бюджетній сфері сьогодні гроші ходять за пацієнтом, ходять за учнем. А може таке бути, щоб гроші ходили за ув’язненим?

– В освіті та медицині це працює тому, що стимулює орієнтацію на клієнта. Виграє той, хто надає найбільш якісні послуги. А ув’язнений не вибирає, де йому краще. Їде туди, куди направили.

І не кожен засуджений буде зацікавлений в тому, щоб пенітенціарна система займалася його ресоціалізацією. Є такі, які хочуть лежати, витріщатися в стелю, вколотися, побитися… і щоб ніхто не чіпав. Якщо дати вибір, то багато ув’язнених обиратимуть “чорну зону” (так називають колонії, де порядками заправляє криміналітет, а не Адміністрація – Ред.). А це не наша мета.

– У світі існують Приватні заклади для відбування покарань. Як вам така практика?

– Так, в деяких країнах на Заході і в США є приватні в’язниці, які укладають контракти з державою на надання послуг. Працюють різні моделі і різне фінансування. Але там є одна велика проблема, навіть кілька. Головна-це точно не ефективна Північно-європейська модель, тому вона мені не подобається.

Друга проблема: створюється бізнес-лобі, яке зацікавлене у великій кількості ув’язнених. Наприклад, якийсь штат в Америці підписав з приватною в’язницею контракт на 1000 ув’язнених. А реальних термінів заслужили 100 осіб. Як пояснити платникам податків, що вони платять вдесятеро більше потрібного? Тому система перетворюється на відбивання грошей держави на певний бізнес. В результаті держава може встановлювати надмірно жорсткі санкції просто щоб заповнити в’язницю.

Третє-це зловживання. ПРИВАТНЕ завжди дешевше. Тримати людину у в’язниці іноді стає занадто дешево і цим зловживають.

Потреба в ручній дешевій роботі давно відпала

– Ви говорили про те, що багато сидільців хочуть лежати на державних харчах і нічого не робити. Ось з цих міркувань не раз озвучувалася думка, що потрібно повернути обов’язкову працю ув’язнених, як було при Союзі. І зараз у ряді країн, зокрема, в Японії, засуджені зобов’язані працювати.

– В Україні таке теж можливо, Конституція не забороняє. Прописати рядок в законі не складно, важко буде реалізувати. Візьмемо хоча б Бучанську колонію під Києвом – 70% наркозалежних. Яку роботу їм можна доручити? Дамо щось шити-більше шлюбу отримаємо, ніж користі. І ще хтось повинен це виробництво контролювати.

Якщо ми будемо гарантувати обов’язкову працю ув’язненим, то зобов’язані створити їм робочі місця, розробити механізм примусу, забезпечити, щоб це якось окупалося. А у нас сьогодні проблеми із зайнятістю для вільних людей.

Більш правильний крок-це створювати стимули, щоб людина хотіла добровільно працювати. Наприклад, і це вже діє, працевлаштовані ув’язнені проживають в кращих корпусах, кращих кімнатах, ніж не працюють.

Досвід СРСР нам не підходить ще й тому, що тоді був інший тип економіки. Було потрібно багато дешевої ручної роботи. А зараз запит на автоматизацію і високу кваліфікацію. Наприклад, років 50 тому колонії-поселення (зараз виправні центри-Ред.) в основному спеціалізувалися на агропромисловості. Засуджених сотнями виганяли на поля збирати врожай. А сьогодні для таких же обсягів вистачає одного комбайна”Джон Дір”.

Злочинці повинні утримувати фонд допомоги жертвам

– Від прав злочинців логічно перейти до прав їхніх жертв. Як просувається ідея про створення фонду допомоги постраждалим від насильницьких злочинів? Скептики кажуть, що держава не зможе знайти на це гроші.

– Скептики говорили, що немає грошей на ремонт камер у СІЗО. Ось ми зробили платні – і знаходимо кошти…

Проблема постраждалих дуже серйозна. Зараз жертва поставлена в умови, коли все оплачує сама – лікування, похорон, захист. Ходить на важкі допити, витрачає час на суди, відбиває атаки адвокатів підсудного, які намагаються її ж звинуватити, а потім змушена чекати від злочинця компенсації по суду або їй кажуть: йди, сама попроси. Очевидно, що система повинна працювати інакше.

Ми вважали: щоб платити за мінімальним розміром, який встановлений законом, сума буде близько 1000 гривень. Але навіть так краще, ніж зовсім ніяк, коли потрібно терміново заплатити за ліки. Остаточні розміри встановить Кабмін.

Обсяг фонду поки розраховуємо близько 50 мільйонів на рік, це те, що реально знайдемо. З часом плануємо збирати більше грошей, змінивши підходи до системи виконання покарань. Фокус буде спрямований на штрафи, виправні, громадські роботи. Щоб не держава витрачала гроші на злочинців, а злочинці утримували державу і платили до Фонду допомоги жертвам.

Таке завдання, зокрема, відображено в законопроектах, які представлені в Кабмін і будуть винесені на Верховну Раду.

Також плануємо, що кожен злочинець, незалежно від того, який вид покарання йому призначили, був зобов’язаний сплатити спеціальний збір. Сума невелика, але в цілому складе хороші надходження до Фонду допомоги.

Кошти, які держава виплатить жертві, вона потім зможе стягувати із заробітку злочинця після призначення покарання. Але тут, звичайно, все буде залежати того, як ми зможемо забезпечити засуджених роботою.

Стягувати борги забороняють десяток мораторіїв

– А не виявиться, що штрафи, від яких чекаємо надходжень до фонду, будуть такими ж “смішними”, як за перевищення швидкості? 250 гривень, якщо заплатив протягом 10 днів.

– Насправді вони здаються смішними, поки не запрацювала ефективна система збору штрафів. Кількість порушень така велика, що якщо збирати з кожного винуватця, то суми виходять дуже вагомі. У Дніпрі вже запущена система вилову автомобілів-порушників, незабаром запрацює в Києві та інших обласних центрах. Буде налагоджена система електронних оповіщень. І самі штрафи планують збільшити.

– В Україні працює величезна державно-виконавча служба. І в той же час безліч позовів, спрямованих до Європейського суду з прав людини, стосується невиконання судових рішень.

– Це не проблема співробітників виконавчої служби. Практично всі позови, спрямовані до ЄСПЛ пов’язані з нашим законодавством, яке не відповідає європейським стандартам. У нас є десяток мораторіїв, які забороняють стягувати борги і цим порушують Європейську конвенцію. Наприклад, мораторій на стягнення заборгованостей з державних підприємств, які не підлягають приватизації. Будь-кому не заплатили-борг висить. Кредитору пряма дорога в Євросуд. На кону мільярди гривень.

Або соціальні виплати, де є перерахунки за однозначною судовою практикою. А держава їх не виконує. За всіма такими категоріями справ винесені рішення Європейського суду, ми зобов’язані щось з цим робити. Але це “щось” коштує нечуваних Сум.

Обговорювалася навіть ініціатива, щоб замість грошових коштів кредитори отримували щось на зразок облігацій державної позики або векселів з погашенням через пару років. Політичної волі на реалізацію задуму раніше не вистачило, але зараз, можливо, його доведеться запустити.

Люстрація, що стоїть мільйони

– Європейський суд сказав своє слово і про люстрацію, навколо якої киплять шалені пристрасті. Як можна вирішити проблему людей, які вважають себе несправедливо звільненими?

– Парламент повинен вирішувати. Законопроект, який повністю приводить люстрацію до європейських стандартів, є, потрібно щоб його прийняли. Середній розмір компенсації, яку платить держава тим, хто поновлюється на роботі по руйнуванню суду, це півмільйона гривень. В органах прокуратури часто перевищує мільйон.

Проблема стосується і нашого міністерства. Ось ми найняли людину за його характеристиками, розраховуємо на віддачу, а тут на цій посаді відновлюють незнайомця, якого звільнили п’ять років тому. І за рахунок свого фонду праці доводиться заплатити йому купу грошей зарплати за весь час звільнення, економлячи на працюючих співробітниках.

– І при цьому люстрація триває. Нещодавно до нас звернувся посол, якому вручали вірчі грамоти вже за президентства Порошенка. А коли дипломат повернувся в Україну з Африки, його звільнили через рядки в біографії.

– Все, що від мене залежить, я зробив. Я агітував і буду агітувати за прийняття законопроекту, який ми погодили з експертами Ради Європи.

– Не боїтеся, що у вас під Міністерство шини будуть палити? Народ хоче крові колишніх чиновників.

– Хтось хоче крові, хтось вимагає люстрацію взагалі скасувати. Це одна з гарячих тем, яка не варта тих емоцій, які накручуються. Факт, що ми маємо величезні збитки, які ще доведеться покривати.

– Питання “чорних” реєстраторів і рейдерства, яке поставив на початку своєї каденції Володимир Зеленський, вдалося вирішити?

– Цю проблему фактично усунули. Класичного рейдерства-коли стороння людина захоплює чужий бізнес, вже немає. Як немає і компаній, які цим заробляли.

Зараз рейдерством називають внутрішньокорпоративні суперечки. Наприклад, старий і Новий власники з’ясовують між собою відносини. Або документи на підприємство були складені з такими порушеннями, які призвели до конфлікту. Але це вже проблема правової культури, з якою не все добре і в Європі.

Що стосується абсолютно необґрунтованих і незаконних реєстраційних дій, то сьогодні їх здійснюють не реєстратори, а хакери. Кілька днів тому ми припинили відразу шість таких трансакцій в Обухівському районі, реалізованих хакерами. Всі об’єкти повернули власникам в той же день, багато хто навіть не дізналися, що сталося.

– Чи відбилися на вашій роботі прийдешні вибори?

– Практично ніяк. Єдине, що було – це перереєстрація осередків і реєстрація нових партій. Тут трошки напружило, тому що заявники часто пакети документів подавали як попало, дані вказували з численними помилками. Ми змушені були людям відмовляти, а ті кричали, що це політичний тиск з боку “слуг”. Кожному доводилося пояснювати: ось тут прізвище без помилок потрібно вказати, ось тут дату поставити. Більшість заспокоювалися, виправляли. Але була така партія, для якої легше виявилося 20 демонстрацій влаштувати, ніж нормальні документи зробити. Гаразд, і тут розібралися.

Не було такого, щоб Мін’юст когось заблокував або не допустив до виборів.

Політика містить в собі елемент шоу

– Денис Леонтійович… ось ми з вами розмовляємо в кінці робочого дня, і ви весь вечір дуже серйозний. А в соцмережах зовсім інший. Ми думали, що ви в усьому такий веселий, як на фото в ” Фейсбук”…

– А насправді я зануда і ботан (міміка ховає усмішку). Так, я такий і є. Якщо коротко пояснити, чому такі фото, то інформація, яка подається в нецікавій формі, не сприймається широким колом людей. Якби все, про що хотів сказати, я б говорив офіційно – без жартів, без цікавих історій, то ніхто б не звернув уваги. Принаймні, мені так здається.

Другий момент: зараз політика містить в собі значний елемент шоу. Та й не тільки політика. І бізнес, і будь-яка інша активність буде працювати ефективно тільки якщо буде включати в себе ефекти, які притягують увагу.

– Дружина не образилася, коли ви радилися з користувачами “Фейсбук”, який вибрати костюм?

– Більшість фотографій, які я розміщую в соцмережі, зроблені моєю дружиною. Природно, їй вони подобаються. А відео знімає старша дочка.

Мені потрібен власний канал комунікації з суспільством. Я не можу повністю покладатися на телебачення, тому що воно куплено олігархами. Будь меседж може бути спотворений. Свій канал дозволяє доносити інформацію швидко, оперативно і так, як я вважаю за потрібне. Той ефект, який я бачу, переконує, що я не помилився.

Досьє ” ” в Україні”

Денис Малюська магістр права, освіту здобував у Київському національному та в Лондонському університетах. Працював юристом, спеціалізуючись на питаннях підприємницької діяльності, фінансових спорів та банкрутства. У 2004 році заснував компанію “Адвокатська фірма “бізнес-право”, займався також видавничою діяльністю.

У 2010 році став консультантом з розвитку приватного сектора Групи Світового банку, згодом був обраний заступником голови правління незалежного експертно-аналітичного центру BRDO/World Bank Group. На парламентських виборах 2019 року пройшов у Раду від “Слуги народу”, але покинув депутатське крісло заради міністерського.

Міністром юстиції працює з 29 серпня 2019 року. Став знаменитий не тільки низкою новацій, а й епатажними фотографіями в ” Фейсбук”

Одружений, виховує трьох дочок і сина.