Депутати за закони не у відповіді: пиши що хочеш, голосуй – як знаєш

Навіть якщо Рада з подачі Володимира Зеленського розпустить, розбомбить, визнає нікчемним Конституційний суд, прийняте ним рішення про декриміналізацію недостовірно заповнених е-декларацій залишиться в силі. Всі кримінальні виробництва проти чиновників за статтею 366-1 Кримінального кодексу доведеться закривати. Робота контролерів, детективів, прокурорів по цій темі летить під три чорти, а разом з нею і гроші платників податків, якими вона була оплачена.

Тим часом КС, поки він живий і здоровий, повертається до розгляду земельного та мовного законів, і тут коса теж може знайти на камінь. Крім нервового стресу, який раз по раз переживає наше багатостраждальне держава, воно терпить фінансові збитки від законотворчості. Яке будується то за принципом політичної доцільності, то заради посмішки західних партнерів, а то і просто щоб показати, хто в домі господар.

У народу виникає логічне запитання: чи можна змусити депутатів відповісти за “базар”, який вони розводять, приймаючи популістські, недодумані, які не були погоджені з Конституцією України нормативні акти?

І знову винна Конституція

За великим рахунком, сильно ображатися на Конституційний суд не потрібно. Він визнав конституційним закон про декомунізацію, хоча до ряду його формулювань мала великі претензії Венеціанська комісія. Він тягне з останніх сил рішення згідно із законом про люстрацію, який тричі розкритикували правозахисники, а тепер вже і Європейський суд з прав людини. І держава вже заборгувала понад 50 мільйонів гривень своїм неправомірно люструвати кадрам. По всій армії чиновників в перспективі збитки можуть бути в сто разів більше.

І хоч колишній народний депутат, а нині депутат Київради Леонід Ємець вважає закон про люстрацію правильним (особисто був одним з його авторів), але на питання, чи можна залучити минулої Раду до відповіді, відповідає ствердно: можна.
І тут же вводить корективи.

– Але для цього потрібно внести зміни до Конституції України. За нинішньої редакції Основного закону народний депутат не несе відповідальності за голосування і виступи в Раді, – констатує правозахисник.

Точно так само не підлягає відповідальності спікер, який підписав завідомо суперечливий закон. Щоб зробити главу ВР крайнім, необхідно правити не тільки Конституцію, але і регламент. Кожен окремий депутат, напиши він найабсурдніший законопроект, буде чистий і святий, бо за фантазії у нас не карають. А якщо цю маячню прийме Рада – то й поготів. Оскільки на виході це вже продукт колективного розуму, а колективної кримінальної або адміністративної відповідальності в Україні немає.

– Є тільки політична, – резюмує Леонід Ємець.

Соромно чи ні – в кишенях не убуде

Політична відповідальність – це те ж саме, що моральна. Може бути соромно, а може, й ні. І так і сяк, а в кишенях не убуде. А уявити склад Ради, який стане ініціювати поправки до Конституції, Кримінального кодексу або в Кодекс про адміністративні порушення тільки заради того, щоб поставити себе під статтю або штрафи, – це що анекдот складати. Ми пам’ятаємо, як важко і боляче депутати позбавляли себе, улюблених, недоторканності і як в остаточній редакції зуміли прикритися генеральним прокурором.

Втім, екс-депутат, кандидат юридичних наук Віталій Купрій вважає, що карати депутатів за закони не можна і не треба.

– У нас дуже хороші закони і дуже хороша Конституція. Вина парламенту в тому, що він не здійснює належний контроль за президентом і Кабінетом міністрів. Дозволяє їм призначати на відповідальні посади людей, які гублять політику і економіку країни. І допомагають уникати їм відповідальності. Так було при Порошенко, так залишається при Зеленський, – вважає юрист.

За порадами ходити не зобов’язані

В арсеналі Конституційного суду ще одна “бомба”, яку він може встигнути підірвати. Це кримінальна відповідальність за незаконне збагачення. Таку статтю один раз скасовували за невідповідність Конституції, друга редакція, як вважають багато юристів, теж кострубата. Ось ще питання: депутати не в змозі осягнути Конституцію? Або їм слабо радитися з юристами?

– У 2014-2016 рр. наші парламентарії хоча б зверталися за консультаціями при написанні законів. З 2019 року думкою експертів взагалі ніхто не цікавиться. Тому що немає завдання писати закони, є завдання голосувати, – каже експерт з конституційного права, професор кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Українсько-американського університету “Конкордія” Сергій Панасюк. – З депутатами працюють їхні помічники, але вони не є юристами в галузі законодавчої техніки. Пишуть, як можуть.

На думку експерта, за багато років в Україні так і не виробилася культура створення законів, коли повинен прораховуватимуться не тільки миттєвий ефект, але також довготривала робота в контексті міжнародних договорів, Конституції і міжнародного права.

– При Верховній Раді працює Інститут законодавства. Але він займається не стільки практичної, скільки фундаментально-науковою роботою – захистом дисертацій, конференціями, виданням книг. Немає таких зобов’язань, щоб віза цієї фінансової інституції підтверджувала життєздатність законодавчого акту, хоча це було б логічно, – зазначає Сергій Панасюк.

Це і є демократія

Таємнича роль і Головного науково-експертного управління Ради. У своїх висновках, і автор це особисто перевіряв, воно часто вказує на ті прорахунки, через які потім виходить неприємний бумс. Але депутати чи то не читають, чи то навмисне ігнорують критику. Виявляється, у них немає і таких зобов’язань – прислухатися до розумних доводів.

Взагалі процес законотворчості трохи нагадує лист дядька Федора з Простоквашино своїм батькам: “у мене все добре … а на днях … кошлатість підвищилася”.

– Я це знаю на власному досвіді. Пишеш ініціативу як експерт або консультіруешь депутата. Потім проект відправляється в міністерство – проходить через заступника міністра, департаменти, управління, де його черкають і поправляють. Далі – в Раду через комітет. Якісь правки подаються письмово, якісь приймаються з голосу. І на виході виходить зовсім не те, що було задумано на вході, – говорить Сергій Панасюк. – Ідея може сильно спотворюватися, проходячи через сито політичних нюансів.

Конституційний суд для того і придуманий, щоб отскребать політичні нашарування від прямого захисту прав громадян України. Але сьогодні все так змішалося в нашому домі, що не зрозумієш, де правда, де “зрада”. Факт один: депутати дозволяють собі приймати закони, що дозволяють неоднозначне трактування. І платимо за це ми, народ, тому що … самі винні.

– У будь-якій нормальній країні депутати, які голосували за нісенітниця, більше не стануть депутатами. Це їхня єдина політична відповідальність, – констатує Сергій Панасюк. – Народ відповідає за тих, кого вибирав.

Це і є демократія, подобається нам вона в такому вигляді чи ні. По-іншому не виходить.