Грошей немає, але ви тримайтеся: що буде з пенсіями і соцвиплатами в найближчі роки

Минулого тижня багато шуму наробило заяву прем’єра Дениса Шмигаль про те, що через 10-15 років держава вже не зможе виплачувати пенсії за існуючою зараз солідарній системі. Мовляв, кількість молоді зменшується, відповідно виплати до Пенсійного фонду падають, і тому Україна вже через 15 років не зможе виплачувати пенсії своїм громадянам, так як на одного працюючого українця припадуть два пенсіонера. Як вихід із ситуації прем’єр запропонував вводити накопичувальну систему пенсійних відрахувань. Але що робити з соціальними виплатами, субсидіями, пільгами? За аналогією з пенсіями через 10-15 років держава не зможе забезпечувати і ці види соціальних трансфертів.

Так чи все погано з демографією

Якщо вірити прем’єру, то вже через 15 років один працюючий українець повинен буде годувати двох пенсіонерів. Після таких слів, напевно, кожен погодиться, що пора підвищувати пенсійний вік або вводити додаткові податки. Але експерти кажуть, що не все так погано. І навіть в Європі, на яку багато кивають, приводячи в приклад, не все так погано, як могло б здатися.

– На жаль, серед українських політиків часто можна спостерігати синдром Данінга-Крюгера, коли люди з низькою компетенцією роблять глибоко йдуть висновки, – пояснив “КП” в Україні “економіст Олексій Кущ. – Слова прем’єра про те, що через 15 років у нас на одного працівника припадатиме два пенсіонери, не відповідають дійсності. На сьогодні ми маємо пропорцію у вигляді 17 млн ​​економічно активного населення і близько 11 млн пенсіонерів. Причому кількість пенсіонерів у нас практично стабільне, це пов’язано з тим, що українці рано вмирають. Щорічний приріст вікової групи старше 60 років варіюється в межах 130-150 тис. чоловік. Отже, загальний приріст людей старше 60 до 2035 року складе орієнтовно від 2 до 3 млн осіб.

З людьми працездатного віку, за словами експерта, також не все так погано, як могло б здатися. Зараз динаміка міграції населення сповільнилася, а сезонні працівники все частіше повертаються з-за кордону.

– В останні роки їх кількість навіть росло на 80-100 тис. Осіб на рік, – продовжує Кущ. – Показник відношення чисельності пенсіонерів до працездатного населення на даний момент складає 63%. Та не всі з цих 17 млн ​​(працюючого населення. – Авт.) Платять податки. Якщо взяти число платників ЄСВ, то їх в Україні на даний момент понад 13 млн, тобто відношення пенсіонерів до даного показника – 85%. Виходить, що близько 4-4,3 млн українців з числа працездатного населення ЄСВ не платить. Тому навіть через 15 років в Україні навряд чи виникне ситуація, коли на приблизно 14 млн пенсіонерів у нас раптом виявляться 7 млн ​​працездатних осіб, як це прогнозує прем’єр.

За словами експерта, через 15 років в гіршому випадку на 14 млн пенсіонерів доведеться приблизно стільки ж працездатних осіб. Тобто пропорція буде 1: 1. І це один з найбільш негативних сценаріїв, якщо збережеться нинішній темп трудової міграції з країни.

десоціалізацію держави

За словами експерта, діюча зараз в Україні система, коли працівники платять ЄСВ до Пенсійного фонду, а дефіцит фінансується з бюджету, себе зжила.

– Держава щорічно дотує ПФУ на суму в 170-190 млрд грн, – продовжує Олексій Кущ. – Рано чи пізно уряду доведеться зробити єдиний правильний вибір – ліквідувати ПФУ як окрему структуру і почати виплачувати пенсії безпосередньо з державного бюджету, знаходячи для цього необхідні фінансові джерела: експортні та імпортні мита, ренту за використання водних ресурсів та надр, акцизи, інфраструктурні доходи і т.д. Це дозволить заощадити кошти, що виділяються нині на адміністративні витрати ПФУ і назавжди зніме з порядку денного мантру про банкрутство пенсійної системи, яка апріорі стала банкрутом в той момент, коли демографічна піраміда перевернулася.

За його словами, згідно зі статтею 46 Конституції України, припинити соціальні виплати, в тому числі пенсії, держава не може. Воно повинно здійснювати виплати з усіх ресурсів, які у нього є.

– А якщо ресурси закінчуються, то воно повинно починати друкувати гроші для забезпечення виплат, – продовжує експерт. – Тобто за законом пенсійні виплати можуть припинитися, тільки коли збанкрутує сама держава.

Правда, наявність обов’язки держави робити соціальні виплати зовсім не означає, що цих виплат вистачить на гідне життя.

– Існує так званий “золотий стандарт” соцвиплат, – продовжує експерт. – Мінімальна пенсія в ідеалі повинна дорівнювати прожитковому мінімуму і бути не менше мінімальної зарплати. Адже у людей похилого віку витрати на підтримку здоров’я куди вище, ніж у людей працездатного віку. Те, що у нас законом прожитковий мінімум істотно занижений, це проблема депутатів, в тому числі і опозиційних, які могли б оскаржити цей момент в Конституційному суді. При цьому виникає парадоксальна ситуація, що мінімальну зарплату, яка у нас приблизно дорівнює прожитковому мінімуму, оподатковують. У нас поняття мінімальної зарплати виступає як квазіфіскальний інструмент тиску на малий і середній бізнес, в той час як в розвинених країнах мінімальна зарплата – це показник доходу, який не обкладається податками. У нас щось подібне було в 90-ті роки, коли з’явився так званий неоподатковуваний прожитковий мінімум, що становить 17 грн. Однак з часом владі сподобалося не індексувати його в міру зростання цін. Зроблено це було з метою збільшення збору податків.

Щось подібне може статися і з усіма нинішніми соціальними виплатами, пільгами і субсидіями, які перетворяться в “гарбуз” і стануть таким же абстрактним поняттям, як прожитковий мінімум в 17 грн.

– Нинішня десоціалізацію держави – це прямий наслідок деіндустріалізації української економіки, – говорить Олексій Кущ. – Високі соцстандарти можна забезпечити тільки в складній економіці, яка виробляє продукцію з високою доданою вартістю. В цьому випадку в економіці працює велика кількість людей з високими зарплатами – інженери, технологи та інші фахівці. З них платяться високі податки, які можуть забезпечити високі соціальні виплати. В Україні ж ми спостерігаємо плоску економіку, в якій трудова бідність породжує соціальну бідність. І з кожним роком ситуація погіршується.

За словами економіста, найближчим часом влада буде профанувати справжні реформи, а проводити політику збільшення фіскального тиску на бізнес.

– Введення тієї ж накопичувальної пенсійної системи – це додаткове фіскальне навантаження на бізнес, – резюмує Кущ. – Зазвичай її вводять в період економічного зростання, коли доходи бізнесу зростають випереджаючими темпами. У нас же вирішили вступати з точністю до навпаки і вводити її на тлі економічного спаду. По суті, чиновники намагаються формувати ще один грошовий потік обсягом близько 50 млрд грн на рік, який можна буде з успіхом освоювати.

За словами економіста, для введення накопичувальної пенсійної системи потрібні надійні активи для інвестування довгих грошей її учасників, а також готовність держави і фінансового ринку. В Україні ж цього поки не створено.