Не тільки через гроші. Чому українські заробітчани не повертаються на батьківщину

Українські заробітчани все частіше хочуть залишитися в Польщі. Таку заяву зробили в аналітичному центрі компанії з міжнародного працевлаштування Gremi Personal з посиланням на свіже дослідження Національного банку Польщі.

Згідно з результатами дослідження, за останні п’ять років значно збільшилася частка українських мігрантів, які заявили про своє бажання залишитися в Польщі на більш тривалий або постійний термін. А більше половини українських заробітчан намагаються перевезти до Польщі мінімум одного члена сім’ї.

За даними польського Нацбанку, якщо в 2015-му більшість українців планували своє перебування в Польщі терміном до одного року, то в 2020-му 52% заявляють про бажання залишитися на термін більше 3 років. Крім того, Gremi Personal відзначає стрімке зростання попиту на вакансії для сімейних пар.

і це при тому, що хліб заробітчан легким не назвеш. Знайти роботу і пройти всі офіційні процедури – це тільки півсправи. У Польщі українці працюють по 10-12 годин 6 днів на тиждень, а багато хто і на вихідні шукають собі підробіток. І живуть вони аж ніяк не в готелях: в звичайні трикімнатні квартири, довгі роки не бачили навіть косметичного ремонту, селять по 15 і більше осіб. В результаті побутові сварки і скандали є практично вічними супутниками таких “комун”.

Чому ж наші співгромадяни готові все це терпіти?

​Гроші-це головне

Ми можемо скільки завгодно говорити про те, що” не в грошах щастя”,” гроші – це не головне”, але факт залишається фактом: основною причиною, по якій українські заробітчани масово штурмують підприємства сусідньої країни, є гроші.

Харків’янка Ірина за освітою-педіатр, але за фахом працювати не змогла. Її мама живе в Польщі вже 15 років – свого часу поїхала, щоб заробити хоч якісь гроші і прогодувати дітей. Ірина поїхала до неї, зараз працює в теплиці, хоче отримати ПМЖ.

Вероніка – з Кривого Рогу. Вдома вона отримувала настільки мізерну зарплату, що в Польщі її влаштувала навіть мінімалка – це вже було межею мрій.

Чоловікові Тетяни запропонували контракт на роботу на чеськомзаводі. Тетяна поїхала разом з ним і працює там же. Правда, поки чоловік працює по 12 годин, вона, за її власним визнанням, не сильно напружується. У Чехії їй все подобається, повертатися в Україну не хоче.

Вікторія з чоловіком в Україні були в боргах як у шовках. І коли старша дочка вступила на навчання до польського вузу, поїхали за нею спробувати “відпрацювати” кредити. Зараз працюють офіційно, планують забрати двох молодших дітей.

Європейський побут

Але гроші-це далеко не єдина причина, по якій українці хочуть жити і працювати в Європі. Співрозмовники ” “в Україні” зізнаються: навіть незважаючи на те, що в Польщі дуже багато наших співвітчизників, життя тут кардинально відрізняється від того, до чого ми звикли в Україні.

А 25-річна киянка Оксана згадує ще й про громадський транспорт.

“Людина людині друг”

Зрозуміло, що виховані і невиховані люди, доброзичливі і недоброзичливі, ввічливі і хами є в будь-якій країні. Але, каже Карина, якщо оцінювати в цілому, то поляки набагато культурніші, а українці в порівнянні з ними часто виглядають дикунами.

Про те, що поляки також бувають грубі і часто не в захваті від того, що в країні так багато українських заробітчан, написано чимало. Але нагадаємо: ми сьогодні говоримо про те, що приваблює наших співвітчизників в сусідній країні, і таких історій теж виявилося достатньо.

Карина каже, що в Польщі звернула увагу на людей з обмеженими можливостями на інвалідних електроколясках. В Україні це велика рідкість, а в маленькому польському місті за зовсім короткий проміжок часу вона зустріла чотирьох.

– У Польщі все передбачено для зручності людей з обмеженими можливостями: низькі бордюри, скрізь є з’їзди і заїзди, – каже Карина. – Дуже гірко усвідомлювати, що в той час як за кордоном люди з інвалідністю вільно пересуваються і живуть повноцінним життям, в Україні інвалідність – це мало не синонім приреченості.

Ольга працює на заводі в Лодзі, а по вихідних підробляє прибираннями в квартирах і будинках жителів міста. У неї є кілька постійних клієнтів, які періодично їй телефонують і запрошують прийти.

– Цього року мій день народження припав на неділю, – каже Ольга. – Відзначати я не збиралася, оскільки друзів у мене тут немає. Та й колись мені їх заводити-працюю по 10 годин, по вихідних-прибирання. Тому, коли мені подзвонила одна з клієнток і запросила на неділю прибирати, я навіть зраділа: вже краще справою зайнятися, ніж весь день народження просидіти в чотирьох стінах. До того ж клієнтка – одна з моїх улюблених: дуже приємна жінка за 60, живе зі своєю мамою – інтелігентною старенькою, яка любить розповідати історії з минулого.

Але яке ж було здивування Ольги, коли, прийшовши на “роботу”, вона побачила накритий на честь її дня народження стіл – бутерброди, торт, пляшка вина. Виявилося, що клієнтка спеціально дізнавалася дату народження своєї працівниці у її попередниці. Раніше цю квартиру прибирала давня знайома Ольги, а коли вона їхала в Україну, передала приємних господарів “у спадок”. Іменинниця каже, що такого сюрпризу вона навіть уявити собі не могла-настрій був піднесеним цілий тиждень!

А Світлана з Івано-Франківська, яка зараз працює в Польщі, розповіла випадок зі свого особистого досвіду:

P. S. до всього вищесказаного залишається додати, що наші заробітчани вже досить добре адаптувалися до життя в сусідній країні. Поступово вони навчилися і права свої відстоювати, і вирішувати проблеми з житлом, яке їх не влаштовує. Одні скаржаться роботодавцю, а інші і зовсім відмовляються працювати.