Сусіди про Житомирського стрільця: ставок був гордістю Дещиця, але рибалити пускав безкоштовно

Толик Російський – так звуть в Новоселиці місцевого 58-річного мисливця, який влаштував в ніч на п’ятницю криваву розправу над сімома чоловіками, які приїхали в село чи то на риболовлю, чи то – особисто з ним зустрітися, а може, хотіли поєднати. Одному він дозволив піти.

Розстріл стався після конфлікту, що виник між гостями і Анатолієм Захаренко, як звуть стрілка за паспортом, на місцевому ставку. П’ятеро людей в цей час вже спали – рука не здригнулася стріляти в беззахисних.

Ставок на хуторі Краснянка за два – три кілометри через поле від села, схоже, був особистою гордістю Анатолія. Він його розчистив, облагородив, доробляв тут дамбу. Місцеві кажуть, що він був не орендарем, а власником озера і прилеглої землі – приватизував. На хуторі Краснянка на сьогодні залишився всього один або два корінних жителя.

Дружина Анатолія Захаренка з Новоселиці, Ольга Петрівна, працює діловодом у раді селища Попільня. Її телефон зараз відключений. У Новоселиці зараз немає ні сільського голови, ні навіть старости.

– Дещиця в селі звали Кацап або Російський, – розповів “КП” в Україні” один з місцевих жителів. – Він приблизно в 86 році переїхав з Росії. Влаштувався працювати в колгосп водієм, потім працював при сільраді трактористом – і до сьогодні допомагав кричати щось, якщо комусь треба було. А взагалі був останнім часом безробітним, жив на пенсію по інвалідності – у нього були проблеми з серцем. Напевно, і на рибалках щось заробляв, яких пускав ловити рибу на свій ставок.

У Новоселиці Анатолій знайшов дружину-Ольгу. У неї вже був син від першого шлюбу, разом народили і виховали ще одного. Молодшому влітку виповниться 25 років. Незважаючи на наявність родини, за словами місцевих, майже весь час Анатолій проводив на ставку.

– Він там жив – у вагончику у нього був холодильник, плита, він там готував їжу. Було, де спати, – розповідає наш співрозмовник, який переїхав з села кілька років тому.  – Там були і будиночки, альтанки, лазня для відпочиваючих – все побудовано, підведено світло. На риболовлю пускав, грошей особисто з нас не брав. Зателефонуємо: “Дядя Толя, можна?”, завжди відповідав:”приїжджайте, без проблем”. Гроші ніколи не вимагав. З міських, може, і брав, але менше, ніж інші.

Місцеві кажуть, що полювання було захопленням Анатолія. На рушницю, за їхніми словами, у нього був дозвіл. Але ніяких побоювань він у селян не викликав, кажуть:”нормальний дядько, ніяких замашок у нього не було”.